>>10107
>>10108
Я трохи не погоджуся з категоричністю >>10108 щодо Гоголя. Так, він писав російською й для росіян, але про Україну, її звичаї й культуру, і в його творах, хоч і орієнтованих на широкий імперський загал, явно видно щиру любов до України, видно патріота своєї землі. Очевидно, Гоголь знав і використовував українську мову, ось почитайте:
*"...в життєписі Гоголя зовсім не бракує моментів (опріч втечі морем р. 1829) протесту, обурення, обудження національного сумління, і то в формі недвозначній. По Вечорах на хуторі він все збирається писати „Історію нашої єдиної, нашої нещасної України" (лист з 9 листопада р. 1833 до Михайла Максимовича, де м. ін. додає: „якби Ви знали, які жахливі перевороти в мені доконалися, до якої міри все в мені змордоване! Боже, скільки пережив, скільки перемучився!"). В листах до матері домагається, опріч національного убрання, також пісень (лист 22. XI. 1833), так само, як і до Максимовича: „Не можу жити без пісні. Не маєте поняття, що то за мука" (цит. лист).
Взагалі, листи Гоголя до Максимовича, до „милого земляка, що живе в атмосфері старих часів", вражають, серед загального листування Гоголя, винятковою у нього, людини скритої й обережної, — щирістю. Видно, що з Максимовичем він не мав жадних таємниць, якщо 2 липня 1833 р. пише до нього так: „Жалкую, що Ви нездужаєте. Киньте, нарешті, цю Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити... Якщо добре помислити, то які ж ми дурні єсьмо! Пощо, для кого жертвуємо всім? Їдьмо!..." Мрії про університетську катедру в Києві (пізніш Максимович став там ректором) раз-у-раз повертаються на сторінки листів: „Уяви собі, я теж так думаю: туди, туди! до Києва, до старого прекрасного Києва! Він — наш, а не їх — правда? Там, довкола нього, відбувалися події нашого минулого" (лист з грудня 1833 р.)"*
http://ukrlife.org/main/evshan/malaniuk4.htm
Правда, далі в цій же статті читайте про розмивання в свідомості Гоголя поняття "Україна" та підміну його модною в імперії погодінською "Русью".