Привіт, Безосе. Я тян і школота. Після цих слів ти напевне перестав читати, чи не так?
Трохи про себе. Я нікчема з заниженою самооцінкою. Моя поведінка девіантна. Ззовні я не дуже гарна, та це мене і не хвилює. Досить-таки жорстока, психована. Тож не дивно, що друзів я не маю.
Я малюю. Малюнки мої такі собі, та все ж. Пишу історії. Не знаю, хороші вони, чи погані - їх ніхто не читав. Граю на скрипці. Кепсько граю, якщо чесно. Коротше, ще одна бездарна особа у цьому світі. Страждаю параноєю. Майже весь час я проводжу в інтернеті. Така собі напівхікка.
Тепер до справи. Приблизно дев'ять місяців назад на одному російському фан-форумі з'явився новий користувач. Розумний хлопчина, цікавий співбесідник, на два роки старший за мене. Через деякий час він знайшов мене ВК і ми почали з ним активно спілкуватися. Ми стали друзями. А одного літнього дня мені прийшло повідомлення від нього зі словами "я тебя люблю".
Йшов час. Місяця через три я дізналась про особливість його характеру, яка мене завжди дратувала: він легко закохується. Кілька разів він починав зустрічатись з іншими дівчатами. Реальними, а не такими як я - по той бік екрану. Завжди все закінчувалось добре (для мене) - він повертався. Я була щаслива. Мене хоч хтось любив. Хоч якось, та любив.
Сьогодні він послав мене куди подалі. Ніколи такого не було: мене проміняли на таку ж дівчину - потойбіч екрану комп'ютера. А сюди я прийшла, просто щоб понити і виговоритись. Мені стало легше, Безосе. Спасибі, що вислухав. Надіюсь, тебе не знудило.
Панове, відпишуся і я на цій забутій богом (котрого немає) борді. Присвячую цей тред своєму няшикові, який, власне, й порадив мені зайти сюди.