Микита:
От кляті мандавошки боляче кусають!
Колись попробував я їх порахувати:
Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,
І склалося переконання в мене,
Що їх там не багато – може, двійко...
Одне маненьке, миршаве й гуняве,
А друге із такой товстою пикой.
Я їх назвав Марат і Глєб.
Спитаєте для чого?
І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати те зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо сєрной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях!
Петро:
- Кукаріку! Кукаріку!
Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерисно милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.
Микита:
От, курва мать, злякала мені здобич!
Сьогодні день у мене дуже нещасливий,
До того ж ще Марат і Глєб кусаються...
Я думаю, що, мабуть, буде дощ...
Заїбуня (помічає хатинку підарасів):
Вау! Який чудовий таунхаус із бек’ярдом!
Я чула, що живуть тут геї симпатичні,
Шо протестують проти шовінізму чоловічого,
Вони прес-конференцію збирають...
Як тільки я про них дізналася, одразу
Я зустрічі свої сканселювала,
І драйвувала каром на забаву.
Я сексу захотіла по дорозі,
І в піхву файні кульчики запхала,
Але того мені було замало:
Я з’їхала з хайвею на леваду,
І там займалась сексом із стік-шифтом,
Бо всі чоловіки – то є тварюки,
Їм тільки факу хочеться від жінки,
А в мене є душа, і я люблю співати,
Ще вірші я пишу про Україну...
Заїбуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.
Василь:
- Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптєку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав’йов подавите.
Микита:
Цій суці не угля треба, а хуя!
Я б задушив її із задоволенням,
Але у мене принципи гуманні:
Вбиваю тільки тих, кого я можу з’їсти.
Але якби я навіть був голодний,
Я би не став цю кцрву жерти нікагда,
Крім того, хуй зна як її приготувати,
Хіба шо в маринаді
Замочить на тиждень?
Петро (злякано позирає із-за дверей):
- Кукаріку, кукаріку!
Заїбуня:
- Ааа, ооо, ааа-а!
Василь:
- Ая-яяяй, аяя-яяяй!
Микита:
- Блядь!
На галявині раптово з’являються репортери, оператори телебачення тягнуть кабєлі, стілісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів «Гом» і «Бздюч» із мікрофонами. Вся ця байда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із-за клуні.
Редактори (перебиваючи одне одного тикають мікрохвоном в добру пику Василя):
- Кто ви по жизні?
- Як ви вирішуєте в своєму житті гендерні проблеми?
- Який ваш любимий бренд одягу?
- Який коктейль ви пили сьогодні вранці?
- Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером?
- Чи отділяєте ви гламур від епатажу?
- Чи любите ви екстрім?
- Чи є у вас в жині адрєналін?
- Стіліст лі ви по жизні?
Василь:
- ІДІТЬ НА ХУЙ!!!
Заїбуня:
- Ааа, ооо, ааа-а!
Злякані редактори «Гома» і «Бздюча» відступають. Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає.
Петро:
Нісьот мєня ліса
В дальокіє лєса!
Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі.