Так, то на чому ми там зупинились? Ага.
Дія друга
Хата Микити: брудне приміщення, запаскуджене шприцями, тюбіками з клєем, подертими плакатами різних рок-груп, дешевими резиновими тьолками, людськими черепами і кістками та іншим мотлохом. За брудним столом, застеленим клейонкою (на якій намальовані розочки) сидять вдягнуті в майки з черепами і шкіряні косухи діти Микити – Миша і Гриша. Вони ширяються шприцями і нюхають клєй, в такий спосіб безвідповідально розтринькуючи своє хуйове здоров’я. Жінка Микити, Патрікєевна – руда шльондра в чорних калготках, чорному капелюшку і засмальцьованому халаті – бавиться курінням папіроски з маріхуаною, що стирчить на довжелезному мундштуці. Вона була б схожа на Зінаїду Гіппіус, якби та з циганами бомжувала на вокзалі. В цю сімейну ідилію раптово вривається Микита, який як торнадо, вбігає з мішком в хату.
Микита:
- Ану, прєкратіть разложєніє, січас будем обідати!
Патрікєевна:
- Миша, Гриша, папа приніс ням-ням!
Микита розкручує мішок. З мішка з’являється пещена голівка Петра. Петро кліпає оченятами і крутить головою, як дурна курка.
Петро:
- Вау, як круто! Ви кто, готічєскіє екстремали?
Патрікєевна:
- Ми куртуазниє маньєрісти.
З цими словами Патрікєевна кокетливо пускає дим в обличчя Петру. Микита дістає з шухляди важку чавунну м’ясорубку і робить спробу прикрутити її до стола з клейонкою.
Миша:
- Папа, скільки можна, ми вже подуріли од того м’яса.
Гриша (із снобістськими інтонаціями в голосі):
- А я вопщє хочу овощі!
Микита (повчально):
- Якщо батько людожер – то і діти тоже мають бути людожери. Тоді з вас будуть люди. Настоящі мущіни. Бо бачите, шо кругом робиться? Кругом одні стілісти, парікмахєри, кріейтори – підари разні.
Патрікєевна (жеманно):
- Красота спасьот мір.
Микита:
- Но спочатку я їх всіх іззім.
Петро:
- Ха-ха-ха – как прікольно!
Миша:
- Папа, а можна бути підарасом і одноврємєнно людожером?
Микита:
- Іс-клю-че-но!
Петро (жеманно):
- Ой. Как інтєрєсно. Можна, я попробую?
З цими словами Петро спочатку висовує з мішка мізінчик з довгим пофарбованим нігтем, який негайно хтиво пхає собі в рота, а згодом вистромлює елегантну волохату ніжку.
Патрікєевна:
- О, закрой своі блєдниє ногі!
Микита (до Миші):
- А ти чтого, пацан, інтєрєсуєшся? Дивись у мєня!
Миша:
- Так. Інтєрєсно, папа.
Микита:
- Кушать хочеш?
Миша:
- Нєа. Так, чіста по приколу.
Микита:
- Дебіл. (До Гриші): - і ти тоже дебіл. Кругом дебіли. Блядь, дєло всєй жизні накривається пиздою.
Микита у розпачі хуярить м’ясорубкою в заммизгану стінку, котру прикрашає плакат з написом «Депеш Мод». В тому місці, в яке влучила м’ясорубка, з’являється діра. В діру одразу струменіє сонячний промінь.
Петро:
- Кукаріку!
Патрікєевна:
- Ти, придурок, качумай свої галліцизми.
Петро (грайливо):
- А то что будєт?
Патрікєевна:
- Нос аткушу!
З цими словами Патрікєевна хижо клацає зубами в небезпечній дистанції біля напудреного носіка Петра. Петро від несподіванки голосно пердить.
Петро:
- Ой. Ізвінітє. Я, кажется, пукнул.
Микита грізно підходить до Петра, небезпечно граючись важким тесаком.
Микита:
- Це тобі нє кажется!