>>17898
Можна собі уявити, що би сьогодні було, якби в нас не було 2004 року, і не було Помаранчевої революції? Можна уявити, що із 2004 року, режим влади Кучми, можливо в інших особах, щоб той режим ще проіснував у нас п’ять років, до сьогоднішнього дня? Що би було з Україною?! Пригадайте 2004 рік. Це країна повної ізоляції. Це країна, до якої ніхто не має візитів. Це країна, яка не приймає жодної участі в європейських чи світових питаннях. Це країна, в якої немає національної економіки. Це країна, яка живе без бюджету… Не можна було в тому хаосі жити далі. Це країна, яка зневажає журналіста, свободу, вибір людський. Це – хунта, яка доживала останні дні. Тому, знаєте, і Помаранчева революція, і той дух людей, які вийшли на майдани, – зробив свою справу. Ми не пророки і нам важко коментувати, що би було в Україні сьогодні, якби не було Помаранчевої революції. Чи це була би Північна Корея, наприклад, чи у нас розв’язка все-таки прийшла, і вона пройшла би по «сирійському» варіанту чи по «лівійському» варіанту, чи по «єгипетському»… Так жити далі не можна. І тут нетреба гадати, що це випадковість якась, ні! П’ять років нам принесли ті речі, які власне кажучи, нам дали і день сьогоднішній, і можливість в значній мірі обирати своє майбутнє.
Щодо розчарування. У 2005-2009 роках наші темпи економічного розвитку були 7,5% - це найвищі за українську історію темпи економічного розвитку. Це темпи, які вищі, ніж в Європі і в Росії. Я не думаю, що розчаровані люди цим. За ці 5 років національний бюджет виріс з 90 мільярдів до 270 мільярдів. Я не думаю, що люди цим розчаровані. Національні резерви зросли з 6 мільярдів до 37. Я не думаю, що люди цим розчаровані. Інвестиції в Україну за 15 років з 1991 по 2004 рік були 6,7 мільярда доларів, за роки мого президентства інвестиції зросли до 37. Я не думаю, що люди розчаровані за 3 мільйони 600 тис. робочих місць, що були забезпечені якраз такою політикою. Коли ми говоримо за середню пенсію, вона в нас виросла у 5 разів, із 200 до 1 тис., а мінімальна пенсія у нас була 50 грн, коли я передавав країну далі – 498, або майже в 10 разів. Я не думаю, що за це люди жалкують. Ми мали країну, до якої ніхто не приїздив, а туристів всього приїздило 6 млн., в 2009-2010 роках – 26 млн. Ми відкрили свої кордони, ми створили умови для розвитку демократії, ми отримали вільного журналіста, не спритного, колючого, але можна сказати, що апогей свободи слова був за мого президентства. А що таке свобода слова? Якщо у вас є свобода слова, у вас є свобода вибору, свобода інформації, є свобода думки, якщо у вас перед цим є свобода слова. Це базова, фундаментальна свобода. Ми добились Євро-2012, коли я прийшов, моя країна не визнавалась навіть країною із ринковою економікою, а потім вступили у ВТО, Болонський процес, спільне небо, вступили в Енергетичну асоціацію Європи. Кінець кінцем ми дійшли до самого апогею у європейських відносинах – це асоційоване членство , Україна – Європейський Союз і в Зону вільної торгівлі. До речі, це асоційоване членство, яке отримували всі країни 3-4 хвилі, іншими словами, це так як вступний іспит до університету. І знаєте, за 5 років пройти цю дорогу і бути розчарованим… шановні тоді ми або некоректно аналізуєм, я можу, м’яко кажучи, стверджувати, п’ятиріччя мого президентства було кращим з українських п’ятиріч.