Починається все дуже банально, як звичайний футуристичний новел про стосунки злого батька і покинутого ним сина, про стосунки цього сина і моешної синьоволосої тихоні. Не дарма Старшого Ікарі саркастично вважають осереддям Зла. А Шінджі просто як і будь-яка нормальда дитина намагається привернути увагу. Пережити негатив йому допомагають лише дині Місато. Далі в процес, окрім Рей (синьоволосої), втручається Аска, звичайна коричневоволоса, але вся така червона з себе.
Те, що нас жостко наїбали починаємо розуміти вже на початку третього десятку серій. Останні дві серії у задротських аніме-компаніях взагалі часто іменують "мізкочавилки", бо й справді відбувається щось катастрофічно незрозуміле і нікому ненужне. Для того, аби таки зрозуміти що відбувається, треба подивитися фінал. Ні, не той у якому просто нарізка з попередніх серій з глибокім підтекстом, а Neon Genesis Evangelion: End Of Evangelion.