Буковки, дужечки, люди
Віртуальний світ, ілюзія спілкування, ілюзія несамотності. Ілюзія приязні, ілюзія дружби. а як хвантазію занесе задалеко, то й ілюзія чогось більшого Чи не ілюзія? Хто ці картинки-аватарки? Хто ви, ілюзорні буквенно-дужечні люди, такі вже свої й звичні? А звичні ж таки... І які хоч трошечки, ну хоч краплиночку, надіюся що звикли й до мене... чи до ілюзії, яку я створюю про себе. Ха-ха. Хм... Наскільки ми щирі тут? І чи можна тут узагалі бути НЕщирими? Ну добре, ми можем тут десь у чомусь не співпадати з тим, чим ми в реалі є, тут ми показуєм себе такими, якими хочемо бути.... але стоп, невже те, якими ми ХОЧЕМО бути, не характеризує нас найбільш по-справжньому? адже ми підсвідомо демонструємо найпотаємніші бажання своєї душі... ті риси характеру, які нам щось не дає проявити в реалі... тобто у своєму віртуальному відображенні постаЄмо, мабуть, такими, якою і є наша душа, наша сутність...
не знаю...
хтось із нас, правда, може відчувати потребу тут, у задзеркаллі, побути начебто кимось зовсім іншим... побути? Брехня, створити враження... особи злої, грубої, жорстокої, яка глузує над людьми, безжально і влучно (до біса влучно!) кидає їм в обличчя відточені знущальні характеристики, показує у дзеркалі своїх епіграм всі їхні непривабливі сторони... ну так, так, дуже переконлива мізантропія... якби тобі насправді було начхати на людство, ти б так не силкувався вказати йому на всі його вади... небайдужість до людей детектед...
хтось із нас просто не любить трошки теплуватого чи трошки холоднуватого, йому подавай або лід або кип’яток, або справжнє блаблабла або таку ж справжню стопроцентну ненависть... і пішли далеко-далеко всі півтони й нюанси! Біле – біле, чорне – чорне
а так не буває
хтось із нас наївно і вперто вірить в усе найкраще в людях...
хтось просто валяє дурака хаха
отакі ми, отаке наше життя
маскарад
а може, й не маскарад...