Я одразу помітив її чорні чулки серед шумного натовпу людей. Люди поспішали додому, адже попереду їх чекали два дні вихідних. На дворі було холодно, але вона, мабуть усім на зло вдягнулася зовсім по-весняному, наче лютневих морозів зовсім не було.
Ще коли я тільки-но вийшов з-за рогу на пряму лінію до метро, вітер зустрів мене м’яким легеньким снігом, а вона спокійно шла без капелюху. Її коротка, майже хлопчакова зачіска лише підкреслювала цей внутрішній протест. Я ще не знав, що скажу їй, коли наздожену, зараз важливіше було просто не втратити її з поля зору, не дати розчинитися у післяробочому натовпі.
Якби до автомату поповнення карток була черга, я, напевно, не встиг би за нею - залітаючи на платформу, я зустрів обпалюючий погляд її блакитних очей. Між нами стояли якийсь пенсіонер у старенькому піджаку та пара дітлахів, які, мабуть, вирішили просто покататися на метро від суму.
Тунель метро. Вона, зі своїм невеликим зростом, наче підносилися на фоні сірих людей. Повільно і обережно у молочному теплому підземному повітрі по жовтуватим армованим металевим прутам приповз потяг. Двері наче у повітрі підлетіли просто до її ніжок, і відчинилися, здавалося б, лише для неї однієї. Невеличке коливання повітря, спричинене рухом дверей, розплавило останні білі пластівці сніжинок, що досі лежати на її одязі, змусивши її просто засяяти у смутній атмосфері підземки.
Вона зайшла до крайнього вагончику, стала одразу праворуч від дверей, і одразу почала витирати крапельки рідини, що колись були акуратними чистими білими сніжинками. Я зайшов і став навпроти. Як не дивно, але у цей час вагончик був майже порожнім. Люди, можливо, сіли у інші вагони, або зволіли сісти на інший вид транспорту.
Потяг сіпнувся і почав свій рух. Я подивився на її чарівне обличча, на її очі, які дивилися у порожні чорні двері. Очі настільки великі, що я міг би побачити у них усе. Очі значно ближчи і знайоміші, ніж будь-які інші з такий ось випадкових попутниць. Я стягнув шарф з обличча, звільнивши ніс, і спробував непомітно вдихнути її запах.
У цілковитій тиші ми проїхали одну зупинку. Потяг зупинився. Пауза. Вона повільно перевела погляд на мене. а що сталося далі, ви й самі знаєте.