От нашо батькам знати де я гуляю і з ким з точністю до імен і мобільних телефонів? Ну що це за параноя, а?
Весь настрій зіпсували.
— Де був?
— Гуляв.
— Де?
— Надворі :)
— Прямо надворі? Стояв під хатою і гуляв?
Дещо здивований вираз обличчя, бо не зрозумів, з чого-то вирішили на мене вз’їстись
— Та в центрі був.
— А з ким?
— З друзями ж гуляв.
— З якими друзями?
— Та з одногрупниками, провітрились трохи.
— Хто був?
Називаю перших трьох людей, яких згадав
——————
Ну от навіщо це? Потім ще додали, що це все не для дого, щоб полоскати мені голову, а щоб в разі чого якщо я чомусь перестану відповідати, щоб можна було зв‘язатись. В принципі, така ситуація може скластисть, але її ймовірність — одна на тисячу (і я не дуже розумію як це може допомогти). При цьому, для решти дев’ятсот дев’яносто дев’яти випадків це лише давить і дратує.
А, і ще додали, що не збираються розказувати з ким водитись, але їм треба знати з ким. Можу посперечатись, що якби я розповів з кимя сьогодні був (нічого кримінального, чесно, просто посиденьки), то вислухав би довгу тираду про Страшний Навколишній Світ™ і що тепер вони будуть контролювати всі виходи з дому. Скоріш за все, так би і було.
А ще це одна з причин чому я рідко виходжу надвір. Та ж бо так, спокій, спокій, я не нервуюсь і не сварюсь потім якщо не прозвітуєшся в деталях, то будуть дивитись як на ворога. А потім ще питають, чому я стільки часу проводжу дома і нікуди не ходжу. Бо не хочу себе як на допитах почувати!
Дякую за увагу, я виговорився.